Околиці Києва. День 2. Чернігів.

     Ідея відвідати Чернігів зародилася в травні під час подорожі по Білорусі. Тоді я у місті Гродно зупинявся у пари росіян. Вони в Україні були тільки у Чернігові і розказували нам наскільки красиве місто, собори і підземна лавра.
     І ось через пів року у мене з'явилась можливість порівняти його із іншими Українськими містами. Подивитись наскільки близькість до Росії та Білорусії міняє міста. Адже для західної України, це місто не є популярним. Варто додати що Чернігів перше місто з лівобережної України в яке я завітав.
    Автобус з Києва приїжджає до Макдональдса в Чернігові. Правда від нього до головної площі всього 5 хвилин.
    По дорозі до красної площі, походить від "красна" - красива і не має нічого спільного з комунізмом, зустрічається таке перехрестя.

А ось і сама площа.

    Візуально досить великого розміру і бруківка цікавої форми, ніде такої не бачив. Проїжджа частина від пішохідної відділяється тільки фарбою.

Крім нас ще група людей щось дуже дивне на площі робили.

Також на площі розташований театр імені Тараса Шевченка.

    Із площі ми повернули вліво до П'ятницької церкви. Вона побудована на рубежі XII-XIII у честь покровительниці торгівлі Святої Параскевії П'ятниці. Під час ІІ ствітової церква була майже повністю зруйнована.

    В середину нас чомусь непустили, попросили зайти через годину. Тайне зібрання посвячених? Але камінчик, єдиний який зостався від старої церкви, потерти і загадали бажання нам ніхто не міг заборонити.

Далі ми вернулись на площу і потопали прямо до Катеринського Собору.

    Подорозі побачили постамент чорнобильській трагедії, від Чернігіва дуже близько до зони відчуження.

Проте далі сум розбавляє радістю позитивне місцеве графіті.

   Катеринський собор у стилі українського бароко. Збудований за кошти українських козаків Лизогубів.

   З далека цеква виглядає дуже гарно, проте з близька важко не помітити, собор переживає не кращі часи.

В середині досить стримано.

Вид на київську трасу. І українськи ленточки на заборі.

     Далі ми пішли на Вал. Він розташований на високому березі річки Десни. Свого часу на валу знаходився комплекс обороних споруд та княжий дитинець. Там знаходяться знамениті 12 пушок, які подарував Петро І чернігівським козакам за вірність.

Класичні чернігівські фото пушок на фоні Катеринського собору.

Історичні деревяні будиночки знизу.

Та вид на річку Десна.

На Валу затишний парк. Із кормушками от і синичка поїсти заскочила.

Будинок полкової канцелярії був збудований у 1690х. І деякий час належав Івану Мазепі.

     Не далечко від нього Спасо-Преображенський собор. Почався будуватись ще 1036 року чернігівським князем Мстиславом Володимировичем. Він є одним із найстаріших християнських храмів України. Там похований Ігор Святославович, про якого було написано "слово о полку Ігоревім".

    Кажуть в середині збереглися фрагменти фресок Київської Русі та іконостас ХVIII століття.

Пам'ятник князю Святославу.

Ну і гетьману Івану Мазепі.

     В 10 хвилинах від валу розташований Успенський Собор до якого ми і пішли. По дорозі зустрічаються цікаві старовині деревяні хати. Одна з них.

Ми підійшли із сторони дзвіниці проте вхід на територію був закритий.

Біля входу ми зустріли такого смішного песика із листком на морді.

    Вирішили обійти тереторію з ліва але ми потрапили в непрохідну хащу. Тому довелось вертатись, обійти собор можна тільки по правій стороні.  Успенський собор будувався в XI-XII століттях. Перший храм на території України при будівництві, якого застосовувалась рівнослоєва кладка. У 1239 був сильно зруйнований татарами, здом відновлений.

Мапа собору.

В собор окрім церкви входить цілий комплекс кель і підхемних шляхів.

    Після 15 хвилиної прогулянки по території. Ми вирушили до Антонієвих печер, по дорозі нам трапився мемиріал слави на Болдиних горах.

     Антонієві печери та Іллінська церква знаходяться на тій самі Болдиній горі. Антонієві печери були засновані у 1069 чернігівським князем Святославом та Антонієм Печерським. У літописі стверджується, що Антоній прибув до Чернігова рятуючись від гніву князя київського Ізяслава. На той час у Києві вже існував печерський монастир і князь Святослав хотів мати що протиставити конкурентному місту.

 Вхід в печери через монастир, ціна вхіду 10 гривень. Підземні шляхи.

Могила видатного монаха ХІ століття Миколи Святоши.

    Достаменно ніхто незнає справжню довжину Антонієвих печер, кажуть що є єднані тунелі із іншими храмами міста і тайним ходом за межі міста. Існує навіть легенда що Антонієві печери з'єднані із Києво-Печрською Лаврою. Проте заблукати туристу в них важко, нам залишено лише малий шматок печер, решта загороджено сіткою.

    Ще впечерах зберігаються останки ченців загиблих під час монголо-татарської навали XIII століття.

     Зовсім близько від Ілліснського собору розташована інша важлива чернігівська духавна памятка Троїцький собор. Троїцький собор (1679-1695) будувався коштом Івана Мазепи, Згодом була добудована дзвіниця, яка зараз слугує оглядовою площею. 

Дзвіниця із середини.

І найголовніше в дзвіниці дзвони.

Вид із дзвіниці

Троїцький собор.

    Недалечко від собору я натрапив на іще один  будинок з не звичним для західної України стилем.

    На цьому наща подорож Черніговом закінчилась, ми поїхали на вокзал і вернулись до Києва.  Від Чернігова вмене залишилось двояке враження із одної сторони міто не дуже яскраве порівняно із іншими, проте з другої справді тут цікаво і відчувається всоя аутентична атмосфера. Класно що внашій культурі є місце для різноманітя та контрастів. Наступоного дня нас чекала поїздка в Межигіря, про що і буде наступна стаття.