Блог Максима Мокроусова: July 2015

Так само як і у Тернопіль, на вихідні ми зібрались в Івано-Франківськ. Це була перша наша вилазка у 2015, не враховучи мельнької вилазки в на лижі.

Як зазвичай першим ми побачили залізничний вокзал.

Пішовши в строну цетру, ми натрапили на затишний парк.

Цікава будівля якоїсь держ. установи.

До ратуші ми підійшли із сторони Покровського Кафедрального Собору.

Ратуша.

Збудована у 1935 поляками, до неї на цьому ж місці стояли 3 попредниці. Це єдина ратуша в Україні, яка має архітектуртурний стиль функціоналізм. Не знаю чому, але скульптура на стіні ратуші асоціюється із гуцульщиною.

Ратуша звичайно розташована в центрі місцевої площі ринок.

Із фішок площі відзначу стовп із відстанями до міст побратимів.

Трохи далі площі ринок Кафедральний собор Святого Воскресіння (1720-1729).

Погляд назад на площу ринок.

І за 100 метрів франківський пасаж.

Напроти якого головна площа області: вічевий майдан.

Слідом за нею вулиця незалежності, головна пішохідна артерія.

Де ростуть залізні дерева.

Університет.

Просто красива австрійська архітектура.

А це можна подумати театр, але насправді кінотеатр.

Далі ми гуляли по площі Міцкевича, окрім пам'ятника Міцкевичу на ній немає нічого цікавого.

Колись у Івано-Франківську був палац Потоцьких, але зараз залишились тільки брама.

Ще подорозі ми побачили старовиний австрійський будинок, в якому зараз розмістився Біг Бургер.

Франківський бастіон.

В середині магазини.

Так виглядав бастіон в 1662.

Вийшовши з магазинів ми потрапили на в внутрішній бастіон.

Провулок в центрі.

Це все про місто, ще ми хотіли написати про кафе Фабрика.

Де просто шикарна італійська кухня на українських продуктах.

І кожної п'ятниці та суботи ввечером працівники танцюють для відвідувачів.

Ось і дойшли мої руки до останньої подорожі в 2014 році. Із Львова можна зїздити в декілька цікавих місць на вікенд. Одним із таких варіантів був Тернопіль. В зручний час із Львова до Тернополя ходять електрички, ми ними і добирались. Звісно, перше що ми побачили це залізничний вокзал. Ще австрійський, почав будуватись у 1870 році.

Від вокзалу до центру всього 5 хвилин. Оперний театр і головна площа, якраз ми потрапили на мітинг памяті жертв голодомору 1932-33.

Цікаво що на театрі зображений Тарас Шевченко.

Навпроти театру розташований Шевченківський бульвар.

На якому розміщена стелла.

Годиник.

Скульптура жінки, що чекає свого сужденого.

Зліва від неї цікавий проулок.

Вернемось далі до бульвару. Ще там є український дім.

І пам'ятник Соломії Крушельницької.

А завершується бульвар ЦУМом.

Після повернули на вулицю Руську в сторону озера. Особливо багато людей було у церкві Різдва Христового.

Вперше ця церква згадується в 1566, вона одна із найстаріших в місті. Потім я взнав, що люди клали лампатки до меморілу пам'яті жертв голодомору, який споруджений перед церквою.

Вхід в церкву прикрашає княгиня Ольга.

Всередині.

Незвична ікона Бога у формі лікаря.

Церва допомагає армії. На відміну від Чернігова, де збирають допомогу виключно для переселенців.

Коледж.

Ще в Тернополі є замок(1544), але якщо не знати що це замок то його не так і легко упізнати.

До правди він декілька раз перебудовувався. За ним знаходяться "потьомкінські сходи" до Тернопільського озера.

Замок із сторони озера ефектніше виглядає.

Не далечко в дитячому садку стоїть дядя Стьопа.

Острівець кохання на Тернопільському озері.

Подивившись на захід сонця пішли вечеряти в кафе. Подорозі нам зутрівся Степан Бандера. Досить грізно вийшов.

Навпроти театру Шевченка виклали хрест із лампаток за загиблими.

Нарешті ми дойшли до ресторану Старий Млин.

Всередині ресторан не менш інтригуючий, розмістили стовбур дерева.

На мому стільці сидів Ігор Попадюк. Хто це такий?

Меню.

Ми замовили дві запіканки, поки ми чекали нам принесли комплімент. Комплімент це 50 грам самогонки і хліб з салом.

І нарешті самі запіканки.

Ночували ми в готелі Палада, який знаходиться майже за містом і знайти його для нас стало справжньою проблемою. Проте шикарний шведський стіл все компенсував.