Наступного дня ми зібрались в Біловезьку пущу. Щоб добратись до Біловезької пущі з Бреста потрібно їхати автобусом до села Камянюкі (70 км), розклад тут. Ми збирались на 9 ранку виїхати з Бреста, але автобуса по місту нам довелось чекати 40 хвилин, і ми запінились на пів години. Тільки підійшовши до вокзалу нас відразу зустрів таксист з пропозицією завезти в пущу і назад за 350 гривень, але ми пішли до каси. По розкладу з інтернету наступний рейс мав би бути через 2 години. Але виявилось, через 5 хвилин відправляється автобус і ціна 20 гривень в одну сторону, правда довелось туди їхати стоячи. В Бресті можна взяти квиток і з Камянюк, я думав взяти квиток вже на місці, але той ж таксист порадив взяти квиток назад. Ми взяли і не пожаліли, бо в автобусі була сильна тиснява. Я дуже негативно ставлюсь до таксистів і взагалі їм не довіряю, але ось в Білорусі таксисти бувають хороші :). Можливо через те що на кожному таксі написане ім'я та прізвище таксиста.
По дорозі в пущу в місті Камянець є ще одна пам'ятка. По правій стороні буде видно ось таку вежу XII століття
В основному з нами їхали місцеві, тому з нашого автобусу з нами в пущу по-слідували ще дві маленькі групи росіян. І цей факт розвіяв мої побоювання, адже на офіційному сайті пише, якщо менше 4 людей то екскурсійні рейси відміняюся. Дійшовши до вхідних дверей пущі
Ми побачили велику чергу за квитками, цих всіх людей привезли різні тур. фірми з всієї Білорусі. Постоявши 30 хвилин в черзі ми змогли купити квитки на 1 годинну оглядову екскурсію на автобусі (80 грн) на яку потрібно було чекати 40 хвилин, квиток в музей природи (20 грн) та квиток в вольєри (20 грн).
При вході на територію пущі першим гостей зустрічає місцевий готель
на якому зображений герб пущі з зубром та оленем
Слово пуща означає дівственний ліс з первісною рослинністю. Біловезька пуща унікальна тим, що вона виглядає так само, як і 1000 років назад. Тобто, це єдине місце в Європі, де можна побачити, як виглядали наші міста за довго до нас. Секрет чому пущу не загадили, в тому що вона межувала з болотом з усіх сторін і була важко доступною. Білоруси приписують, що пуща стала заповідником з 1409 року коли князь Ягайло заборонив полювання в пущі для всіх крім себе та брата.
Першою цікавинкою в екскурсії стає капа на дереві. Капа це такий паразит, який утворює наріст на дереві і викачує з нього речовини.
Наш екскурсовод вважає, що ця капа подібна до голови зубра.
Хм, Білорусь ж не Нідерланди)
Далі дуб в який вдарила блискавка
Під час поїздки екскурсовод радить дивитись по сторонам, якщо повезе то там можна побачити диких тварин. І ми побачили дике оленятко, яке дуже швидко втекло від камер і ми не встигли зфоткати (. Насправді, в пущі сервіс на дуже хорошому рівні. Екскурсовод розказує цікаво, водій цікаві місця проїжджає повільно, автобус найкращого рівня комфорту, дороги ідеального стану, ціни доступні. І не вільно подумалось Лукашенко хоча б історичні місця береже для нащадків, в Україні вже б давно Межигір'я забахали. Тут екскурсовод сказала, що нікого не пускають в палац, де була підписана Біловезька угода бо там Лукашенко зробив резиденцію для себе. Напевно Яник йому зі своїм Межигір'ям, ще тоді заздрив. Мені дуже цікаво б було побувати в місці де підписали угоду про розпад СРСР Кравчук, Шушкевич та Єльцин.
Але довелось поїхати дорогою яку колись побудував Олександр III, яку потім комсомольці зруйнували і реконструювали
І штучне озеро яке викопали по замовленню Хрущова із веселою назвою Лядське
Недалеко польська границя
Туди йти не можна, так що тсс..
Фотка хваленого мною автобуса на фоні Лядського озера
Останнім пунктом в екскурсії є 600 річний дуб, який є не найстарший і не найбільший. Зате він росте біля дороги і любить обнімашки.
Після ознайомлень з пущею, пішли в музей набиратись знань про жителів пущі. В музеї регулярно ходили гіди, які розказували цікавинки.
Фото опудал деяких жителів заповіднику:
Фото макету царської резиденції, яка була знищена в другій світовій і уламки якої зараз на території Польщі.
Напроти музею розміщені вольєри з тваринами
Подивившись на тваринок, в нас залишалось 1.5 години до автобуса, вирішили згаяти час в місцевих кафе. Всього в пущі є 2 кафешки, в одній з них роблять шашлик, правда в ній не було місць і шашлик закінчився, а наступного треба було годину чекати. А друга взагалі закрилась у нас перед носом, правда там кухня і не ахти, якісь котлети, салати. Вернулись до першої і почали просити повара зробити нам шашлик швидше, вона спочатку не хотіла. Проте як взнала що ми зі Львова, риторика абсолютно змінилась, в неї чоловік був з Волині, правда він від неї втік але вона нас сприймала як своїх. Нам зробили шашлик за 40 хвилин, хоча ми їли не в кафе, а в задньому дворику, щоб інші голодні туристи, не приставали до неї. Ціна шашлика 180 гривень за кілограм, м'ясо з дикого кабана. Воно абсолютне не схоже на свиню, і набагато смачніше.
Приїхавши до дому ми пішли спати, завтра нас чекала подорож в Гродно. Але перед тим ми відверто поговорили з Дімою. Про цю розмову і про декілька інших, розкажу в підсумковій статті про Білорусь.
І на кінець знаменита пісня про Біловезьку пущу від білоруського колективу Піснярі
No comments:
Post a Comment